себто субж. дочитав творєніє сергія жадана "дєпєш мод". ближче до кінця книги склалося мнєніє, шо згаяв десяток годин, шоб ото її прочитать. Закінчивши книгу майже оплодував стоячи. книга - вона не стьоб. вона не контркультурна. вона просто показує багато лайна в середині і ззовні. і показує, шо, в принципі, не така уже і погана шняга - це лайно. з дуже багатьох причин. подорожуючи через глюки, бухачки, ригачки і інші чудові врємяпрєпровождєнія героїв жадана можна дійсно зрозуміти, шо твоє життя як воно є - це піздец яка хороша штука, і дійсно є так багато речей, які ми не цінуєм, шо часами стає просто бридко від своєї нєпутьовості. Та й на влучні фрази книгоодиниця багата, шо твій ахметов.
От, наприклад:
"Те, що він добровільно вивалив своє мізковиння на кухонну підлогу, ні про що не свідчить - бувають в житті такі моменти, коли найвищою чеснотою і найбільшим моральним вчинком є звільнити оточуючих від своєї присутності."
Та й мова у автора дуже багата й красива, хоча і без матів не обійшлося.
З.І. Охуїв, коли побачив у кінці книги анотацію до цієї ж самої книги не кого-там-небудь, а самого Павла Загребельного. А це вже про шось говорить.
З.З.І. Сьоні пакую манатки, беру барабана, горілки з оселедцем і пиздую до Баті на дачу святкувать Різдво Христове. І пускай вєсь мір падаждьот.